Часоплин

Я  знаходжу  слова,  але  ритму  і  рими  нема.
Вітер  струшує  попіл  мені  на  чорняве  волосся.
І  чим  старше  стаю,  тим  відчутніше  люта  зима
та  розріджує  кров  усе  менше  пташок  суголосся.
Полетіти  б  у  вирій.  Але  я  припав  до  землі.
Прикипів  до  хрестів,  під  якими  лежать  мої  предки.
Залишаюся  тут.  Кінь  не  піде  один  по  ріллі.
І  коріння  моє  не  могло  появитись  нізвідки.
Перемелює  час  безпощадно  усе  і  усіх,
не  устигнеш  зійти  у  цей  світ,  час  вертатись  на  небо.
І  про  Бога,  упевнений,  думати  зовсім  не  гріх,
у  Творцеві  Всевишнім  людині  завжди  є  потреба.
06.11.24р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2024
автор: Микола Соболь