[youtube]https://youtu.be/f5aO4encXl4?si=7JCHpemLDhDnQR-U[/youtube]
[i][b][color="#4f042d"]Осінній ранок… Шедрим промінцем
в вікні моєму ти затріпотіла...
Як не впустить, коли на серці – щем
й химерні заштрики по всьому тілу?!
І ось – весна розквітла на губах,
у розмаху розкриті млосні руки.
Не всто̀яти вже на твердих ногах,
не винести гріховно-хтиві муки!
Й міраж-туман здавався вже не злом,
стікаючи по тілу струмом крапель.
Бо птах кохання в груди б'є крилом,
зникає сором, замість нього – за̀пал!
Й зникає враз оманно, стрімголов
височество табу, умов і правил.
Міраж. як тро̀ща, все перемолов,
усе, що вище, прритьмом обезглавив.
Навіщо нам отой, знать, мревний рай
Навіщо грає він із нами в сховок?
Впіймав міраж – візьми і покарай,
І не веди даремної розмови!
Так ні ж: усі його таємно ждем,
усі чомусь завмерли у надії…
Неначе Він – останній наш едем,
спаситель наш, поборник і месія.[/color][/b]
5.11.2024[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2024
автор: Олекса Удайко