ТЕПЛА ОСІНЬ





Грається  в  піжмурки  з  жовтнем  і  досі,
Літо  –  не  літо  і  осінь  –  не  осінь.  

Ласкою  тішаться  дні  незборимі,
Щастям  теплінь  зберегти  одержимі.  

На  парасолю  відпала  потреба,
Сонце  люб'язно  всміхається  з  неба.

Парк,  хоч  втомився,  та  зелені  досить,
Листя  ще  вітер-приблуда  лиш  просить.

Бабине  літо  нас  радує  трішки,
Внуків  за  руки  й  до  озера  пішки.

Сонячним  звуть,  бо  в  нім  сонця  багато,
Птах  на  воді  і  в  повітрі  крилато:

Сірих  качок  всюди  купчаться  зграйки,  
Легко  на  хвилях  гойдаються  чайки.

Там  голубів  ряботить  од  напливу,
Тут  і  ворони  шукають  поживу.

Птаство  юрмиться,  сміється  Софійка,
Бо  обступили  з  батоном  Матвійка.

Як  цій  годині  мені  не  радіти  –
Ластяться  хвилі  і  бавляться  діти.

Рідше  з  роками,  а  втім  ще  буває…
Пісня  в  душі,  як  природа  співає!      
07.10.2015  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2024
автор: на манжетах вишиванки