Восьмикласник Максим, отримав завдання в школі, придумати казку.
За допомогою він звернувся до мами, але мама сказала
- Вже великий, тобі задали завдання от і придумуй сам.
Максим звернувся до тата, а той відповів.
- Та який я казкар. Наш кіт Паша напевно видумає кращу казочку од мене.
Максим погладив котика Пашу і промовив з сумом
- Паша, вся надія на тебе.
А кіт дрімав собі.
А Максим вирішив. Що казка почекає і пішов гратись у ігри на комп*ютері.
Побавився трохи в ігри і згадав про Пашу
- Мама, а де кіт? – запитав Максим.
- Я його випустила погуляти – відповіла мама.
- Ага, за казкою пішов – пожартував Максим.
А казка Максиму ніяк не придумувалась.
Через деякий час подзвонив хтось у двері.
Батько відчинив, а у дверях стояли дід Андрій і кіт Паша.
- Кіт ваш під дверима, а зараз з прогулянки зі своїм песиком буде повертатись сусідка. От я вам і подзвонив, щоб ви впустили котика.
- Дякую вам, діду Андріє - мовив батько, а Паша шмигнув у квартиру.
До дверей підійшла мама
- Діду Андріє, ви такий видумщик, складіть для сина казку, йому потрібно у школу, а я вас чаєм і печивом пригощу – запропонувала мама.
- Чому б і ні – погодився дід Андрій.
І попиваючи чай розповів таке
- Колись жив дракон. Вважався він мудрецем і чарівником. Дракон був самим головним для звірів на великій території лісів, гір і степів. Жив дракон у велетенській печері разом зі своєю дружиною- драконихою. В печері на сіні були яйця драконів і діток драконів охороняли у печері вовки.
Вовки не були найсильнішими звірями у окрузі, набагато сильнішими були леви чи тигри, але дракон довірив охороняти майбутніх дракончиків саме вовкам, бо вважав вовків найвідданішими серед звірів.
За те щоб служити дракону змагались і інші звірі, але три вовки і лише вовки охороняли печеру з яйцями драконів, бо дракон так вирішив.
Змагались звірі за прихильність дракона і тому , що дракон був крім того що могутнім ще і чарівником і умів зцілювати од хвороб.
Та якось три леви зговорились і вирішили зайти у печеру драконів, коли їх там не буде, знищити яйця драконів, а провину звалити на вовків.
Так леви і зробили. Вовки, хоч були слабкіші од левів, але не відступили і хоробро обороняли яйця драконів. Коли у розпал бою прилетіла дракониха, то один з вовків уже загинув, двоє інших були поранені, а леви запевняли дракониху, що це вони боронили її яйця од вовків.
Дракониха прогнала поранених вовків і залишила левів охороняти її малят Але коли повернувся дракон, то він сказав – Не вірю!
- Так подивись у свою чарівну криницю і впевнишся – сказала дракониха – Бо от я вірю левам.
- Що це за чарівна криниця? – спитав один із левів.
- Котра не лише зцілює , але й показує що було – відповів дракон і наказав левам – Ідіть зі мною!
Дракон і леви підійшли до криниці з високою водою
- Суньте леви лапи у криницю – наказав дракон.
Леви виконали наказ, ткнули передні лапи у криницю. Води крилом торкнувся і дракон і на поверхні води усі побачили бій, як на екрані. Бій був між левами і вовками і було видно, що вовки захищають немовлят драконів.
- Так було?! – грізно запитав дракон.
Але леви у відповідь мовчали.
- Поверни вовків! – наказав дракон дружині.
Коли два поранених вовка зайшли у печеру, дракон зцілив їх рани водою із криниці і запитав у вовків
- Чого ви хочете за свою відданість і смерть друга?
- Нам достатньо твоєї прихильності – сказав один вовк.
А другий вовк сказав таке
- Драконе, а ти не міг би левів зробити малими. Бо вони більші од нас і сильніші. А мені, як вовку трохи хочеться попанувати над їх породою.
Дракон розсміявся і сказав
- Буде так!
А потім схопив левів за хвости і ткнув хвости у криницю.
Коли дракон відпустив хвости левів, леви драпанули з печери, а дракон знову розсміявся і сказав
- Ніколи вовки не дружили з левами чи тиграми. Але тепер у цих трьох левів народяться маленькі кошенята і вони будуть малі розміром і започаткують нову породу, котру ви вовки зможете досхочу поганяти. А то дійсно якось не добре, що вовки завжди у програші перед великими кішками.
Пройшло багато часу. Дракони вимерли, а вовки, леви і коти залишились. А собаки . як ви знаєте, це колишні вовки і як ви знаєте собаки не дружать з котами.
От така от моя казочка.
За дверима почулося гавкання і мама Максима сказала
- То сусідський пес. Він завжди гавкає, коли проходить мимо наших дверей.
Рідня подякувала діду Андрію за казку, а дід Андрій подякував за частування.
Дід Андрій пішов. А Максим взяв свого котика на руки і сказав
- Ходи нащадок левів, будем записувати казку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2024
автор: artur gladysh