Осінь спішить… де ділась трава зелена?
Красуні вільхи листочки бачу й клена.
А поміж них дві ниті, мов має гачок,
Плете мереживо, завзятий павучок.
Тут його місія єднання двох сердець,
Це павутиння не порушить й вітерець.
Осінь зрадлива, манить листя у політ,
Він же не хоче руйнувать кохання слід.
Бо ще з весни про почуття чутливе ехо,
Неслося тихо, лірично, все ж далеко.
Чатував літечком, все знав про їх любов,
Достатньо довго слухав пестливих розмов.
Лиш дощ посміє вщент розірвати ниті,
Тоді не забудуться променисті миті.
Тож метушиться павучок у сплетінні,
Клена барвистість, золотиться в промінні.
Вміло старається, у нього є мета,
Щоб перед сном, любувалась пара оця.
У снах побачать, хто в їх житті був поруч,
Душу зігріє, ласкавий, теплий погляд.
06.11.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2024
автор: Ніна Незламна