Я люблю…

*    *    *  

Я  люблю…
Як  школярка,  щоразу  хвилююсь  при  згадці  про  тебе,
гарячково  підшукую  ще  для  заміни  слова.
Із  душі  підіймається  досі  незвіданий  трепет,
і  здається,  що  стрілка  завмерла  для  нас  часова.

Я  люблю…
Наді  мною  суцільне  безхмарне  полотнище  щастя.
Це  тепло,  безсумнівно,  спроможне  зігріти  обох.
У  думках  домальовую  нам  таємницю  причастя
і  по-справжньому  вірю,  що  нас  обвінчав  щиро  Бог.

Я  люблю…
Дивна  магія  доторком  слів  підсвідомо  керує:
підбирає  мотив  й  налагоджує  серця  струну.
А  твоя  невгамовна  душа  на  майбутнє  мудрує  –
нам  із  пізньої  осені  стежку  веде  у  весну.  

Я  люблю…
Від  солодкої  щемної  муки  про  нас  лебедію.
Відтепер  не  сама  –  позбулася  навік  самоти.
Ти  окрилив  мене,  я  плекаю  невтомно  надію
поєднати  і  словом,  і  думкою  наші  світи.

Я  люблю…
Переконана,  що  недомовкам  не  місце  в  міжряддях,
а  сердечне  кохання  таїти  немає  потреб.
Всі  признання  твої  душу  млосно  і  лагідно  гладять,
вимережують  спільні  рядки  –  їх  ніщо  не  зітре.

Я  люблю…
Цю  любов  по  росинці,  як  сонце  проміння,  вдихаю,
щоб  наповнити  нею  судини  для  серцебиття.
Я  люблю,  але  більше  за  все…  я  –  кохаю…  кохаю…
Бо  кохання  дароване  небом  –  на  двох  почуття.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2024
автор: на манжетах вишиванки