Витай. Безчинствуй

Витай.  Безчинствуй.  Ніч  позбулася  філософії
Як  стара  книга  вижовклих  сторінок,  
Вицвілої  палітурки,
Що  стала  картонним  плотом,  
Відправившись  у  туманне  плавання
На  пошуки  неіснуючих  земель,  достоту,
Як  моє  перемите  серце  намарно  шукає  пристані  до  твого.
З  пам’яті  вириваєш  останні  рядки,  сміючись
Перекреслюєш  сплін,
Губиш  зорі  мої,  що  складалися  у  сузір’я  
І  навіть  коли  ти  впізнаєш  у  нім  себе,  
Ніч  ніколи  для  тебе  не  стане  настільки  цінною,
Як  губи,  що  тихо  вимовляють  твоє  ім’я
Тягнуться  за  поцілунком  твоїм.  Проте
Мої  рядки  ховаються  у  тобі,  як  у  листах,
Поет  зберігає  надії  свої  у  шкатулки  натхнення
Списані  з  грамплатівок  коханих  очей,  
Що  крутять  мелодію  хтивого  і  велелюбного  Катулла.
Це  як  писати  признання  роздряпуючи  пісок,
Розмите  припливом  і  писати  отак  щоразу,
Допоки  не  вирвеш  написаних  сторінок,
Допоки  ця  ніч,  що  у  грудях  опалом  грає  
Не  скине  її  з  діадеми  нічних  зітхань
Загорівшись  топазом.
Люба,  тим  небом  ніколи  не  ходять  удвох,  
А  завжди  порізно.  

02.09.2023

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2024
автор: Володимир Каразуб