Укриття -то загалом окрема тема. Колись потім. Обстріли переважно були нічними. А вночі комендантська година. Далеко не підеш і не побіжиш. Нічні часи проходили переважно під сходовим майданчиком. І це було потім, трохи пізніше. А поки кожен дорослий член сім'ї виходив на пошуки поживи. Почала з'являтися гуманітарка, але не завжди доїжджала в обіцяний час, могла й зовсім не приїхати. Тому її чекання було ще тим задоволенням. Стояти на вулиці було холодно, це таки був лютий, а простояти в такій черзі цілий день можна було марно.
Виходили й гуляти з дітьми. У небі щось гриміло, свистіло, десь бахкало. -Гради, - авторитетно сказав один чолов'яга, - я в ракетних військах колись служив. Проте, попри таку авторитетність, продовжували гуляти, поки не лякало. Діти десь підчепили заспокійливу чи то дитячу лічилку, чи дражнилку, чи то замовляння-закличку про веселого таргана, в якого не могла поцілити путінська ракета: "Я - тарган веселий. Мене не наздоженеш ти і не влучиш, дядько путін". Щось у такому дусі. Звучало в кількох подібних варіаціях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2024
автор: Ростислав Сердешний