Все, що минуло те забулось.
Ми склали жертви пустоті.
Що мало дихати - здригнулось.
Хто був безвинний - на хресті.
Твої сліди, їще вологі,
Обітниця для вороття,
Немов душа на тлі дороги
Ведуть живих із нежиття.
Ось так скидаються вериги,
Коли тіла стають тісні.
Вони ідуть крізь плач хурдиги
На зустріч згаданій весні.
Вона - найкраща нагорода
За безліч шрамів та невдач.
Ми - неприручена порода.
Ми - це слова ”Прощай”, “Пробач”.
Відчувши дотик на зап’ясті,
Немов запрошення - “Веди”,
Я їй сказав, що присмак щастя
Пізнають ті, хто назавжди
Відмовиться і від безсмертя,
І від затишку в самоті.
Ми поговоримо відверто
В якомусь іншому житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2024
автор: Seth