Сумуєш, липко? Ти в передчутті
зимової крилатої дороги.
Опалі долу пасма золоті
у забутті солодкої знемоги.
Забулося... про те, що відбуло –
у кронах нашу мрію колисало.
Минулося... як спалах відцвіло,
і в осінь, наче мрево, погасало...
Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
діткливе, як мелодія незнана.
Таке, як щастя – плинне, нетривке,
немов розтале в безмірі „кохана”...
Ах, медоносно вихоплена мить!
Чи струнна туга – як стріла у серці?
Про що старенька липа шелестить
крізь переливи відгорілих терцій...
Забулося... Минулося... Зійшло
у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
Аж раптом... боже!.. вихром ожило
безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...
Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
опальне листя – спалене „... ...!”.*
Верачіні "Лярго" https://www.youtube.com/watch?v=wiiau014rZg
(Увійшов до збірки вибраної лірики "ОСІНЬ... ПАДАЄ ЛИСТЯ... ДОЩ... або ПОРА ОПАДАНЬ"ю -- Львів:Сполом. 2023-24)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2024
автор: Сіроманка