Щоб потрапити знов на осінню вулицю,
збудовану в місті з уламків уяви,
я засинаю у синіх автобусах,
я прокидаюсь у жовтих трамваях.
Я іду, поки можуть боліти ноги,
поки веде і підводить пам'ять,
замовкають будинки, важчають подихи,
напівзорі із кленів падають.
Треба йти, ще не надто холодно,
поки в тепле ще можна вірити,
вірити в тебе за павутинням віконниць,
чекати, німіти, без дому, без імені.
Треба вперто чекати і йти на голос,
коли вогко і затишно у тумані,
коли стихли баси синіх автобусів,
тремтіння землі від жовтих трамваїв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2024
автор: Мертвий дуб