Зі стін шкільних усміхаються портрети,
Питають мовчки:
- Матусю, де ти? Кохана, де ти?
У відлунні пам'яті туманно-сиві силуети.
До них шепочуть рідні:
- Татусю, де ти? Синочку, де ти?
- Я тут, у грудях щемно калатаю,
Я тут, я поруч... Огортаю
Вас невидимою рукою.
І наче птах, крильми тріпочу в високості,
Дивлюсь на вас й оберігаю
Від ворожої жорстокості і злості.
Я тут не сам, зі мною побратими:
Михайло, Ігор, Віктор, Сергій і Володимир.
Ми до кінця обороняли Україну,
І нині молимось за мир і перемогу.
Нам спів дарують Божі херувими,
Нам квітами устелено дорогу.
Навічно закарбовані в граніті
Обличчя воїнів безстрашних
Щодня нагадують про те, що є у світі
Зло, яке здолати складно, важко...
Нагадують, яка ціна свободи,
І скільки крові в нашу землю влито,
Про біль нестерпний й невимовну тугу
Самотніх матерів, батьків, дружин і діток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026252
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2024
автор: Марина Цуркан