Але таки прийшов страх і паніка, що торкнулася передусім жіночої частини сім'ї. Я тримаюсь, бо є за кого відповідати. Бадьорюся. Намагаюся заспокоїти жінок. Починають з'являтися літаки. Перше відносно близьке попадання. Прийшлося по дитячому садку. Ворожі літаки прориваються до міста. Бомблять. Один із мікрорайонів робочої зони зазнає значних руйнувань. Вечір, але сліпить так, наче сонце в зеніті перебуває. За вікном відсвічують заграви. Відблиски вогню відбиваються в усіх вікнах. Усюди гримить. Дружина в істериці. За вікно не можна дивиться без того, щоб волосся не стало дибом, бо там стовп вогню, який вирвався наче звідкись із пекла. Видовище заворожує. Таке враження, що ти потрапив у фільм жахів, який режисер знімає безпосередньо за вікном твого будинку. Кажу: -Берімо сумки з їжею, спускаємося вниз.
Удень спеціально ходив дізнаватися, чи є десь поблизу щось таке, що зійде за укриття. Кілька підвалів надибав. Дружина в ступорі. Ні в яку. Сидимо всі одягнені у вузькому коридорі з сумками напоготові.
(далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2024
автор: Ростислав Сердешний