Не питаите про старість, дівчата
І що обраним це дано.
Що вона не така вже завзята.
І що з мудрістю заодно.
Що обсіли голову внуки
Не дають у загули піти,
Що немає такої науки,
Як схитрити і честь зберегти.
Ці роки нам зовсім не підвладні,
Ними правлять невістки и зяті.
Забувати почали ми страсті,
Від кохання раидужні дні.
Фарбувати ми губи забули.
Та и волосся при фарбі тепер.
Таинии гріх ми у шафі здобули.
И боїмося, щоб він там не вмер..
Як забудемо ми ще и про гріх тои,
То ця старість розправить крило.
Залюбує в обіими так тихо-
Адже з пам"яттю гріх заодно.
Розхитала ця старість всі мрії:
І минулі, и приидешні, и тепер.
Хаи не гаснуть останні надії,
Щоби дух молодечии не вмер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026319
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2024
автор: Надія Тополя