Донець… Сум нот глибинного єства,
В осінніх водах листя й білі хмари.
Щось вітровій між золота співав,
Лягло близьке й коштовне у слова:
На водній гладі – лебедина пара.
Воді вклонились тихі явори,
І верби руки-віти оголили.
Рогіз про наболіле говорив,
В рясній красі печаллю рвав мотив:
Допоки ця журба ще, Боже милий?
Втішали-шепотіли ноти хвиль:
Мине війна, жура… Лиш добре вічне.
Люстерком у багрянці деревин,
І лебедем Дінця милуйтесь ви.
В усі сезони вабить рідна річка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2024
автор: Білоозерянська Чайка