І не страшно, що ми самотні,
І не боляче, що непотрібні.
Тільки сумно, що люди жорстокі,
Хоч ми лагідні з ними й привітні.
Скільки щирих сердець у безодні
Загубилося в пошуках світла.
Та чомусь у взаємах сьогодні
Теплота часто тліє, мов іскра.
Ми даруєм любов без вагання,
А у відповідь — тиша й печаль.
Та нехай наша сила кохання
Буде світлом у морі страждання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2024
автор: Ілля Шевченко