Ще трохи й поету на груди
Примарою кинеться дим
Із листя, що більше не буде
Ніколи яскраво-рудим.
Спалив би і я одежину
З пропитою долею вщент,
Та холодно йти по стежині,
Де морок панує з дощем.
Але вичваловую досі,
Не дивлячись навіть на те,
Що крутить оголена Осінь
Останнє своє фуете.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2024
автор: Zorg