У часоплину вища зваба є,
І знову вічна крутиться спіраль:
Осіннє небо – усміх райдуги,
Осіннім сном нас літо радує,
Осінній лист так тихо падає,
Як та знеможена печаль.
Притоки літ… Бринить моя ріка.
Мені б повік не знати мілини.
Неси мене, о течіє́ стрімка,
Де між вітрил мій кращий вірш блука,
Найкращий вірш намаривсь зда́лека,
Як марять небом восени.
І, може, в тому вища зваба є,
Що все життя людське, немов спіраль:
Осіннє небо – усміх райдуги,
Осіннім сном нас літо згадує,
Осінній лист так тихо падає,
Як та знеможена печаль.
(Увійшов до ювілейної збірки вибраної лірики "ОСІНь... ПАДАЄ ЛИСТЯ... ДОЩ... або ПОРА ОПАДАНЬ. -- Львів: Сполом, 2023-24).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2024
автор: Сіроманка