І торкається сонце землі
Так втомившись від денних турбот.
Дарувавши проміння тобі й мені,
Поглядавши на нас із висот.
І виходить на зміну нічну, освітити похмурі стежки́.
Своїм світлом холодним, ясни́м
Сповістить нам про сни, що лиш знають книжки.
Всім так любо було́, як проміння несло́ся.
Місяць мріє нестримно, стати теплим як сонце.
Та в ті миті, як в снах він приносить надію,
Місяць вірить в свій шлях й неймовірно радіє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026665
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: В.О Кароока