Зелене дерево
зимою завмирає,
Додавши стовбуру
річних кілець,
А от людина
зразу кільця має
І неповторність,
що дає Творець.
Там все написано,
та нам не прочитати,
Це лабіринт,
яким ідем життям
І не потрібно
зразу знати
Про те, що на Землі
судилось нам.
В дерев по колу,
ми ж все манівцями,
Шукаєм вихід
в лабіринтах дня,
Не знаючи, це план,
чи збій програми?
Дорога правильна,
чи йде́мо навмання?
А в планах тупики
і повороти,
Прямі і звичний
рух по кругу,
Тестує нас життя,
та всі "пілоти",
Повернуться, в свій час,
на злітну смугу...
Стоять дерева,
нам ж шляхи відкриті,
Від нас також залежить
те куди піде́м,
Будем тинятись,
відчаєм прибиті,
Чи, врешті-решт,
всі на пряму зверне́м.
17.11.2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026680
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: Олекса Терен