Моя родина в евакуаційному потязі. Їдуть в інший куток України, подалі від лиха війни, від тієї загрози, що була принесена на схід України москальськими горе-"асфабадітєлями". Цілий день перебуваю як на голках, бо розумію, що мандрувати в таких умовах ще те задоволення, а раптом попадуть під обстріл. Жену подалі тривожні думки. Заспокоююсь лише тоді, коли отримую звістку, що вони вже в автобусі на прикордонні з Польщею.
Однак дружина знаходить черговий привід для паніки. Телефонує мені: -Ми маємо зараз пересікти кордон. Усі в автобусі їдуть до когось, хтось там їх буде зустрічати, допомагати. -А ми? Ми ж ні мови не знаємо, ні... Як ми там будемо? Заспокоюю, як можу. Паралельно починаю думати: - Дійсно, а як?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026691
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: Ростислав Сердешний