мільярдна осінь знову в засвіти іде
дощі навскісні звично дурять парасолю
останній лист не знайде прихистку ніде
і я поплакати над ним собі дозволю
вітри із півночі обличчя підітруть
осяйний Місяць стрілки викрутить до ранку
моя планета відпрацює звичне круть
і дні нові мене зжеруть аж до останку
й не буде в мене порятунків їх нема
хіба ділитись на до того й після того
робити щось аби зігрілася зима
а потім з ранньою весною йти у ногу
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: Щєпкін Сергій