ЗОЛОТО ВПЛІТАЄ
Простоволоса осінь золота́
Йде по плацу́ і ко́си розпустила,
В усе, де може, золото впліта
Ще й золотом навколо все скропила.
Ніхто не дорікає в цьо́му їй,
Адже вона – осіння господиня.
Дивуються красуні золотій,
Як ро́бить це чудовая майстриня.
Чарівним пензлем кожного торкне
Й сліди свої́ усюди залишає.
Можливо, що одразу й не збагне,
Що на шляху все в золото вдягає.
Крокує гордо павою вона,
Вальсує по бульварах і садочках,
Чаклує чародійка ця сповна,
І листя в позолоті у таночках.
Поважно походжає краля ця,
Всміхається усім-усім і всюди.
Та у́смішка їй за́вжди до лиця́.
Ще й золотить нічо́го не забуде.
Простоволоса осінь золота́
Про себе не забула нагадати.
Хоч в зо́лоті все листя обліта,
Продовжує те золото вплітати.
01.10.2020 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: КОРОЛЕВА ГІР