Уже зими остання днина.
Настане завтра в нас весна,
Але сумує Батьківщина,
Тому що точиться війна
І вдень, і уночі – невпинно,
Хоч кожен знає, що її
На світі бути не повинно,
Як і в жоднісінькій сім'ї.
Та ця страшна війна триває
І без краплини співчуття
У грудях серце розриває.
Життя із нею – не життя,
А лиш самі нестерпні муки,
Яким не видно і кінця.
Прошу я Бога, склавши руки
В молитві, щоб нарешті ця
Війна скінчилася навіки,
А щоби світлий мир настав
І з нами був уже повіки,
Ніколи йти не перестав.
Коли мир є, ми не цінуєм
Його. Коли іде війна,
За ним ми боляче сумуєм,
Сум наше серце розпина.
Тоді, хоч в грудях серце б'ється,
Але так, як наш рідний край
Весь, гірко плаче, не сміється.
Війна іде, одначе край
Її настане. Перемогу
Здобудемо прекрасну ми,
Прогнавши ворогів, тривогу
В душі. Й щасливими людьми
Ми жити будемо вже завжди,
Бо прийде мир в наш рідний край,
Де живемо ми всі, назавжди,
Навік війні поклавши край.
Євген Ковальчук, 28. 02. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: Євген Ковальчук