Вежа з піску розсипається поміж пальцями.
Часом піщинки падають й створюють щось нове.
Я оглянусь і бачу себе поміж газетними шпальтами.
Люди гуляють обвішані, як новорічні вітрини.
Стукає поїзд шпалами. Чуєте звуки осені?
Куриться вгору дим чорно-білою новелою зими.
Я вдихаю запах ладану, що доноситься з церкви.
Чую моляться за мертвих, але я згадую про живих.
Порох до пороху,
Крок за кроком
Ми крокуємо впевнено
До вежі з піску.
14.11.2024
© Богдан Кухта
Підтримати автора (на чай):
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2024
автор: Kukhta Bohdan