А вони кажуть — ну, те, смішне, неважливе, легке і з досвіду. Ти б говорила — певно ти б говорила — до зламаних ребер, до серця на блюдці, до сміху, до’схочу. Про поцілунки перші, про друге, про третє, зотліле, криве і зболене. Тільки не хочеш дивитись, як будуть мінятись їх лиця — ти ж так не в тему з болем цим. Ти їм не в тему, і це до знятої шкури і збитого подиху.
Іноді от сидиш, навіщось питаєш сама себе з подивом: як ти жила так, дівчинко, як ти, с*ка жила і чому, бляха, вижила? Може, як вже нелюба, то стати самій собі дивовижею? Може, як вже до рвоти, то хоча б з толком, сенсом і значенням?
Бог, в якого не вірю, щось там несе про призначення.
Де ти був, боже, де ти був і нащо аж тепер здався? Боже, іди ти к бісу, к тому, хто ще не зламався. Йди до них, з вогниками в очах і без тавра під шкірою, а мені не людське та боже, а самотнє і звірове, а мені не про жити радісно, а про хоча б триматися.
Вчора їхав військовий поряд, намагався якось зібратися, я думала: хлопчику, хлопчику, в тебе пекло, у мене кригою, ми так чужі з тобою, й певно, вже не оклигаєм, ми так чужі з ними — що ж нам робити, горе? Тримай таблетки від болю, того що в тілі, не в головах, а більше нічого дати, більше нічого й немає. Як я не знаю про полум'я, ти про холод не знаєш. А більше нічого, нічого! — вищербилось, розвіялось...
Ну та нічого, хлопчику. Скоро порозуміємось.
________________________________
[i]От думаю: прийдуть мене «лікувати» під цим віршем, чи втримаються?)
Якщо серйозно: не треба. Я люблю сублімувати негатив з власної бідової голівоньки в тексти, проте в житті скоріше притримуюся принципу «немає часу для журби» 😸
І так, авторка — агностик. Зарані екск'юз, якщо тут є віруючі, яких посилання до біса зачепило[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026778
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2024
автор: Marika