Їх п’ятеро було…
Із сім’ї Уляни та Василя Горевичів, що на Тернопіллі, пішли захищати Україну п’ятеро синів. Один із них – Олександр Горевич – загинув у Російсько-Українській війні у січні 2024 року.
Їх пятеро було у цій родині,
І всі – сини, міцні, немов дуби,
Коли ж прийшла війни лиха година,
Покликала усіх до боротьби.
Синами вірними були вони й народу,
Й землі, що змалу виростила їх.
Міцніло древо дружного їх роду,
Адже всі сім’ї мали вже свої.
На фронті всі були в одній команді,
Гадали, що гуртом обдурять смерть…
Та ж полювала вже на… Олександра,
Пославши із хвороб солдату тест.
Та він не склав його – замало сили,
Змагатись довго захисник не зміг…
А мамі віщий сон приснивсь про сина,
Неначе проваливсь під ним поріг…
Струна у серці мами обірвалась,
Гаряче небо впало їй до ніг…
І сонце… покотилось… Заховалось…
Її синочок у борні поліг.
Земля, здалося, ніби захиталась
Від стогону з матусиних грудей,
І мати в неба, змучена, спитала:
«Скількох тобі потрібно ще людей?»
Воно ж мовчить… Війна смертями дише…
Чотири сини ще боронять схід,
Аби настала в Україні тиша
І назавжди забув про війни світ.
17.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2024
автор: Ганна Верес