Сподіваючись, що цього разу стихійність буде пронизана
І ми не порвемо всі струни і всі нерви до кінця танцю,
Увійдімо в таїнства дотику і обіймів,
Пройдемося по дотику до блаженства і близькості,
Не втрачаючи гідності на цій сцені,
Під танцюючим світлом і словами касань.
Надії і бажання оживають в цих рухах.
Тіла були запалені мерехтінням цих поглядів.
Вона, не могла бути наполовину коханою.
Мрії, несли їх на небо
У м'якому місячному світлі,
У застиглих позах екстазу.
Ми, під поглядом голок очей глядачів,
Своїми тінями ...годинами... робили це, не відчуваючи тіл.
В цій темряві лунали
Негласні слова, невимовні потоки блаженства.
Вона, не могла бути наполовину коханою.
Мрії, несли їх на небо
У м'якому місячному світлі,
У застиглих позах екстазу.
У цьому вихорі магії, в цьому очікуванні наступного
Дійства, рухи, долоні, що палали в любові,
Відчуття полум'я і вологи,
Цей негласний, до болю приємний стан
Відчуття присутності ревнивця в залі
І це безтурботність від того, що неможливо зупинити,
Передчуття бурі і шквалу захопленнь залу,
Моменту, коли наші тіла зливаються в цих сутінках антракту.
Одного разу на них чекала любов,
Але момент так і не настав,
Очі зустрічались з деяким жалем,
Руки тремтячих шепотів, які устами ніколи не буде промовленно,
Але засліплені любов'ю і оголені музикою
Вони не змоглиь стриматись в танці,
Не вилити на ццій сцені емоцій, які були приховані маскою порядності.
Момент, який ніколи не настане - настав. БРАВО!! Браво!!! Це немислимо, але як же красиво!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2024
автор: oreol