Аби не втрапити у забуття
Красунею я не була ніколи.
Не пишуть і митці з таких ікони,
Та і в мені таки, мабуть, щось є,
Якщо є той, кому ім’я моє
І рідне, й дороге, як власна тінь,
Хоч поряд кращі є жінки – круті.
Думки щораз рясніють зорепадом:
Вже недалеко стріча й з листопадом,
Хоч доля в косах сивину снує,
Душа ж лишень добрішою стає,
Бо є кому себе подарувати,
Адже дружина я, бабуся, мати.
В кількох іпостасях іду життям,
Та чи не втраплю потім в забуття?
5.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2024
автор: Ганна Верес