Душа, обвітрена роками турботи про близьку людину, виє зсередини тьмяними згустками, феєричними злостивими нотами наспівує колискову болю для матері, що втратила дитину. Розпач, гнів, скорбота сплелися у тугий вузол недовіри, недовіри до світу, який так підступно вчиняє з тими, хто виношував під серцем свою втіху. Доводиться втішатися ріками сліз тих, з ким цей світ люб'язніший, попри бажання вигнати кожного, хто сміє зазіхати на святе. Зайвим рухом не буду сколихувати порожнечу, що наповнилась солоними краплями горя. Свічки палахкотітимуть, утворюючи в повітрі криві тунелі смерті, що тягнуться до схилених голів, яким судилося однаково відійти у вічність. Морок зі світлом заграє, підморгує, як Харон з Ангелами. Не промовляйте, схлипуйте тихими ковтками напруги, допоки Янгол нестиме найцінніше з непорушного тіла, огортаючи крилами спокою та наповнюючи блаженством свободи від земних випробувань.
Траєкторія життів міняє координати, дзвінкими голосами хористів звучить нагадування про ламкість тілесного. Завіса неминуче опуститься для кожного, але поки ти читаєш це, значить, боротьба триває. Нехай твоє внутрішнє світло переможе темряву, що нависає грізними хмарами гріховності. Годинник відбиває свій такт для тебе, але не тішся ілюзіями, що так буде вічно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2024
автор: Оксана Сом