Знову розсварився дощепад,
Так недружньо доторкає щоки,
Осінь, втомлена від нетривких принад,
Розкидалась листям в різні боки …
Більше ти мене не обіймеш … .
Чи у цім ще є якась потреба?!
Знати б тільки, що десь там живеш,
Обіцяю, більшого не треба …
Може одягнеш це ще хоч раз,
Знаю, так уже давно не носять,
Це ж для себе, це не на показ,
Ці троянди, зорі, вечір, коси …
Постою ось тут серед дерев,
Може ще пройдусь у тиху сповідь,
Може здавлю з болем серця нерв,
Він затихне наче у покорі …
Потім знову вибухне на мить,
Згодом заговорить тихо – тихо.
Ось така вона. Здається, спить,
Не будіть. Хай спить. Бо буде лихо …
Ну й нехай. Лети собі крива,
Подерусь на ту знайому скелю,
Вже забув свої й твої слова,
Знову з квітів я стежини стелю …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2024
автор: Дружня рука