Ген ката, чи існує він?
Чи може просто так співпало…
Лунає знов жалобний дзвін,
Знов точить кат сокиру-жало.
У торбу голод, біль, пітьму
Пакує й вкотре на порозі.
А ми? Всміхаємось йому…
Чом розпізнати всі невзмозі?
Почути голоси дідів,
Віщує памʼять із могили,
Прийшли нащадки їх катів.
Зібрати нам потрібно сили
І вирвати цей клятий ген,
Зʼєднавши міцно наші руки,
Бо якщо ні, під вий сирен
В катівню йтимуть наші внуки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2024
автор: Ірин Ка