У осіннім саду я збирала листки, ніби зорі,
Подолавши журбу та вклонялася віддано долі,
Золотив листопад оберегом святої години,
Мов замріяний світ, дарувавши найкращі хвилини.
Я там бачила все, навіть те, що не кожен зуміє,
Благодать неземну, що роками плекає та гріє
І озонова шаль пригортала мене до природи,
Так могла утішать лиш матуся дитя від негоди.
Я зростала в ту мить, скільки ж мала блаженства від світу,
Кожен звук говорив, що від цього можливо прозріти
І солодкий акорд, що завершував дивну сонату,
А душа в унісон не давала нікому мовчати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2024
автор: Наталі Косенко - Пурик