Зібрав в кремлі чи на валдаї,
Чи може ще в якомусь краї.
Якісь історики знайшлися,
І тут убогі розійшлися....
"Я сам читал, я видел, знаю,
И України не признаю....”
З ним дід якийсь придуркуватий,
Як м’яч надутий, ще й пихатий.
Немитим пальцем тиче в чтиво,
Бо наче там побачив диво.
Порозкривали якісь мапи,
Та з криком розкидають лапи.
"Была здесь Посполита речь, а Украины я не вижу,
А даже если была, не признаю и ненавижу.
Поэтому пойдём опять, мы “наши” земли собирать”.
Їх вчи, не вчи не будуть знати.
Та краще все ж таким сказати.
Ви були дикі й в норах жили,
Ми два століття хрест носили.
А потім ви в орді улусом,
В лаптях ходили довго лісом.
Тож знайте, в Світі все від того,
Що створено по волі Бога.
Усе на Світ, що появилось,
Чи то на мапі десь з‘явилось.
Все має право на життя,
А вас нікчем у небуття,
Для вас такеє не завадить,
Колись історія відправить.
В. Небайдужий.
Грудень 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2024
автор: Небайдужий