Помпеї згорають у полум'ї ночі,
Вогонь обіймає їх тихо, жагуче.
Так само і серце палає щоночі,
Коли мить розлуки така неминуча.
Везувій кипить, а земля пломеніє,
Стискає в обіймах руїни і небо.
А серце моє так безжально чорніє —
Прощання вогонь знищив те, що не треба.
Колись у Помпеях любили, співали,
Квітло щедро життя у кожному домі.
Так само і ми ніжно й палко кохали,
А нині лиш попіл і біль від утоми.
Слова, як ті хмари, здіймаються вгору,
Та втрата спиняє і душить їх крила.
Помпеї згорають, але на просторі
Живе їхній спогад — невидима сила.
І хай розлучає нас доля безжальна,
Та знову під попелом щось проростає.
Оживе почуття велике, сакральне,
Що створилось з вогню і знову зростає.
02.12.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2024
автор: Svetoviya