Далеко між смарагдових дібров,
Де річка шепче вербам про безкрайність,
І ти, моя основа всіх основ,
Одягнена в природну бездоганність,
Стоїш в обіймах найясніших днів,
Плекаєш спів, як зцілення для світу,
Збираєш свиту з духів і вогнів,
Як господиня мрійного повіту.
Ти закликаєш в душах віднайти
Оті мости, що зʼєднують навіки,
Не місце — шлях, де дні живуть святі,
Де світлом сяють почуття великі.
Любов, що кличе в далечінь - на край,
Не уникає смутку чи страждання.
Вона — вогонь, що осяває рай,
Де кожна мить — безсмертне поривання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027893
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2024
автор: Лада Квіткова