Є темна ніч, і я на дворі,
Блукаю вулицями тихо.
Лиш чути кроки мої вільні,
Тінню крадеться в серці лихо.
Світання спалах десь далеко,
Зірки тремтять, мов краплі болю.
І місяць, свідок мрій невтішних,
Шепочить шлях, про вірну долю.
Він підказав, де поблукати:
Там, недалеко, є світлиця,
Забута часом, як молитва,
Вона одна, в ній таємниця.
Скриплять крихкі її пороги,
Портрети вже всі застарілі,
Вікно заплакане дощами,
Стіни колись були тут цілі.
Туди ведуть мої дороги,
Мій шлях, пронизаний ночами.
Відлуння кроків, глухість стука,
Мов тягарі ідуть за нами.
Світлиця повна тіней давніх,
Їх шепіт лине між стінами.
Мов спогад мрій моїх примарних,
Танцює різними вогнями.
Портрети шепчуть таємниці,
Світанок, місто оживає.
Моя душа — вітрило ночі,
Що буревій вночі ганяє.
Напевно, треба повертатись,
Та щось тримає, не пускає.
Ця тиша, сповнена загадок,
Мов дихання вітрів, лунає.
Залишу темінь за плечима,
Вже перший промінь обіймає.
Виходжу на поріг світлиці,
Туман всі кроки розчиняє.
Мій шлях — тепер вже за плечима,
Вже дійсно час іти додому.
І мрія знову оживає,
Може, забуду я ту втому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2024
автор: Луріна