Стихає десь у скронях стогін дня,
Нікого він в тенета вже не зловить.
І знову лине в темінь навмання
Твоя щоденна неминуча сповідь.
Слова й думки, увіткані в канву
Минулого, шукають шлях розради,
І в тихій мантрі - "Я іще живу..."-
Сріблять волосся пилом зорепаду.
Подякуй небу за правічний біль,
В якім себе ще здатен відчувати,
Хоч стрінеш ранок першим зі свавіль -
Себе на дня поталу віддавати.
А поки сповідь осягни на вдих
І видих. Чи слова співпали?
Слова покути - глибші від усіх,
І навіть тих, що ще не пролунали...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2024
автор: Вадим Димофф