Один лише Бог знає скільки людей
Пройшли по землі з Дня Створіння .
Не тільки ж Копернік,Бруно,Галілей
Вдивлялись в небесне склепіння!
Бо ж не фараони,царі,королі,
Хоч як би їм і не кортіло ,
Впродовж тисяч років в родючі ріллі
Зерно висівали вздовж Нілу.
Історія світу -- історія війн --
Суцільні криваві бенкети ...
І вічно по комусь калатає дзвін --
Печальна візитка планети.
Стріла і праща,і шаблі наголО,
Залізні птахи,хижі танки...
І хто знає скільки в боях полягло
Гомерів, Сааді і Данте.
Збіднів рід людський -- у численних боях
Безцінні утрачені гени.
І,певно,найкращі лягли на полях
У битвах безглуздонікчемних.
Все йде,все минає, збігають роки,
Але все незмінно під Сонцем.
Чому дивуватись -- наш мозок такий
В об'ємі,як у кроманьонців.
І знаки лишають нам не просто так
В полях наших,
та нам все мало.
Вже пересихає величний Євфрат,
Як Біблія пророкувала...
Та ми не зважаємо.
Що нам життя
І різні перестороги?
"Двохсоті", "трьохсоті"...нема каяття.
Люди,
побійтеся Бога!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2024
автор: Михайло Гончар