Рудя, білочка мала,
не відходить від дупла.
Там лежать її скарби:
шишки, жолуді, гриби.
Раптом - дощик! Ах-ах-ах,
всі сховались по хатках!
Лізе й Рудя, та дарма:
місця в хаті вже нема.
З'їла білочка горіх -
можна стати на поріг.
З'їла жолудь, з'ла гриб -
ще просунулась углиб.
Вигризла насіння з шишки -
стало місця більше трішки.
"Зараз, - каже, - ще поїм
і тоді пролізу в дім".
Та животик, як на зло,
не пускає у дупло!
Сіла Рудя біля хати:
"Де тепер я буду спати?
От морока, от мара...
Мабуть, худнути пора!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2024
автор: Світлана Себастіані