Ти знаєш, бабусю, давно вже не підліток я,
Та руки твої зашкарублі в уяві стискаю.
І латаний корж уплітаю в медовості чаю,
А ти жартівливо питаєш мене: ти чия?
Бабусина я… І було так, і буде для нас,
На сніг, мабуть… Бачиш, зима темні хмари згустила?
Запнешся неквапно у білу домашню хустину
І підемо разом у двір… адже поратись час.
Клітки відкриваю, скубу кроленятам сінце,
І кізці несу, наша Марта травичкою марить.
Дідусь на осліні вдягає старі окуляри,
Він чоботи шиє з натхненно-поважним лицем.
Така ностальгія за часом минулим бере!
Примушує спогад щемкий та солодкий завмерти.
Мнемо кукурудзу під півня горласті концерти,
Та ось закінчили – скликає співака курей,
Давно розлучила з тобою життя течія,
Не підліток я, а дорослу тепер маю доньку.
Любов крізь роки відчуваю і досі я тонко,
Осмислила твердо для себе твоє:ти – чия?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Білоозерянська Чайка