Я не хотів ніколи, рідний мій Вовчанську
Тобі такої долі, світової слави!
Розбитий, наче Герніка ота нещасна,
Не занімів, як кролик ти перед удавом,
Характер показав козацький свій прадавній.
Зберіг обличчя не в одну всесвітню бойню,
Поранення були, заділо десь там злегка...
Пробач, я приїздив до тебе, як до Мекки,
Так рідко! А тепер куди? В криваву довбню,
Де кожну мить чека смертельна небезпека!?
Де вже живого не залишилось нічого!?
Де пращури перевертаються в могилах!?
Яка ж то позамежна і нелюдська сила
Так прокотилась від порога до порога!
Вернулися часи, мов Гога із Магога.
Мов по тобі пробігло стадо динозаврів
З якогось там іще незнаного періоду,
Яке на тебе виродки погнали підло.
Було у тебе вчора, - що покаже завтра?
Як оновити твою душу, - невже пізно?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Рунельо Вахейко