Залишила зима слід,
Поспішала дуже,
Снить шмат льоду, а десь сніг,
Всім мабу́ть байдуже.
Це насправді, все не так,
Хтось шукав відраду,
Від багна втекти мастак,
Відігнав досаду.
По снігу, слід людини,
Розмір сорок п’ятий,
За пів метра, дитини,
Тут пішла завзято.
Бо сліди ніби в танці,
Чи в стрибку можливо,
В дитсадок мчали вранці,
У цей день властиво.
Значить настрій такий,
Кожен день спішити,
Хоч старий та чи малий,
Мусиш слід… лишити.
Що ж життя? Ще вирує,
Зимних сліз не шкода́,
Легковій тут керує,
Приніс частку тепла.
Зима встелить дорогу,
Заховає смуток,
Всім позбутись тривоги,
Затиснути в жмуток.
Впертість є, то ж подолай,
Перемет, незгоди,
Доки зможеш, надихай,
І під час негоди.
Та й доречно при змозі,
Розквіт ніжних квіток,
По життєвій дорозі,
Мати впевнений крок.
Не спіши покинуть світ,
Навчи дітей мрії,
Під прекрасний птичій спів,
Де цвітуть шавлІї.
Та ти знаєш, настав час,
Грудень місяць впертий,
Друг мороз потішить нас,
На сніжок, ледь спершись.
Не спинити й нам часи,
Залишаємо сліди,
Як прожити без краси?
Не було б лиш війни…
Лишим слід - щоби вдача,
Принесла нам мир і щастя.
07.12.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Ніна Незламна