Якась вона щемлива і сумна,
Механіки н”ютонової доля,
То ж склянкою горілки чи вина
Ейнштейнів простір я собі дозволю,
Той самий простір, де можливе це, -
Позбавитись буття бридкого мого,
І квантовим струмочком понесе
До справжнього, до чистого, нового,
Спіральними галактиками лих
З байдужістю, що прісно, а що нині,
Від вибухів палких зірок нових
До чорних дір нестримного тяжіння,
Зрівняються миттєвості й роки,
Та розчинюсь у Всесвіту безодні…
І все це диво лише завдяки
Тому, що пляшку я купив сьогодні.
То ж не чекаю на благую вість
У космосі розбігшихся надій я,
І Всесвіт, а раніше - мене з”їсть
Стара гладка гурманка Ентропія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2024
автор: Алексей Мелешев