Оповив листопад молочним туманом,
ранок в подільськім селі.
Мов ніжним, м'яким простирадлом,
дбайливо торкнувся землі.
І сонце ще сонне, здіймалось поволі,
з горизонтного, теплого ліжка.
А вже вальсувала граційно у полі,
її величність- Паморозь сніжна.
Сонце з щічками червоними від сну,
у морозне дивилося люстерце.
Всміхалося замріяно йому,
з криниці тягнуло студенне цеберце.
Покотилось потім вітатись з вуличками,
йому кожна гомоніла про своє.
Навздогін гуси таємниці ґелготали,
хто павутинки снів їм щоночі в'є.
©Леся Приліпко-Руснак, 24.11.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2024
автор: Lesya Rusnak