Обійми свого солдата, не кажи нічого...,
А у думці, зберегти, попроси у Бога,
Поцілуй у бриту щоку і стискай міцніше,
Закарбуй у своїм серці цю кричащу тишу...
Закарбуй йго тепло, погляд, запах, очі...
Бо невдовзі ти його так побачить схочеш,
Що немилим стане світ і усе що поруч,
Так, що станеш схожа ти на душевнохвору.
Тож мовчи і обіймай...., хай того не знає,
Хай спокійно всі свої труднощі здолає,
Хай упевненість дадуть ці твої обійми,
Хай відчує що ти з ним, що тили надійні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2024
автор: Вєтка Миловець