Це було в Різдвяне свято.
В парк з батьками погуляти
Вийшли діти й коляду
Затягнули на ходу.
Раптом щось зашурхотіло
У кущах, а потім тіло
Вилізло із них колюче
Й око виставило злюче.
Догадались хто це, так?
Круглий, сірий звір їжак.
- Нащо ви мене збудили?
Взимку в мене обмаль сили, -
Мовив, - їжі я не маю.
А без неї – замерзаю.
- Вибач, милий і неситий,
Не хотіли ми зробити
Тобі кривду, м’якши зір.
Друзі ми тобі, повір.
Зараз ми батьків позвемо,
Нагодуємо, вдягнемо
Тебе, любий наш їжаче.
- Я зворушений. І плачу.
Лесь шапчину їжаку
Дав і шаль. Йому свою
Шапку тато натягнув.
Ромчик іграшку одну
Дав і з бюргера – м’ясце.
- Підійде тобі ось це?
М'ясо з’їв малий їжак,
Шапку, шарф вдягнув.
- О, так!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)