* * *
Прижилось розлук насіння,
пароститься в наших душах.
Хто сказав, що час – спасіння,
час і паростки розрушить.
То казки, чи небилиці,
і даремні сподівання,
час врятовує щасливців,
й тих, хто нехтує коханням.
Не лікує час, нізащо!
Порятує душі, й годі!
Нам напевно стане краще
на незнаній ще – свободі.
Ми не вмремо від розлуки,
втратим спрагу невтолиму.
Дуже шкода, наші руки
наше щастя не обнімуть.
Ні учений, ні мислитель,
ні молитви міць духовна
не докажуть, «час – цілитель»,
бо Любов невиліковна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2024
автор: на манжетах вишиванки