Музи мої. Пропащість й тьма (аудіо)

Мої  музи  –  пропащість  й  тьма  –
налякалися  вкотре  білого.

Як  скінчилася  ця  зима
біглим  поглядом  здичавілого
звіролюда,  що  йде  у  ліс
звіроловів  кормити  досита,
так  і  пісню  закінчить  біс,
і  над  прірвою  геть  попроситься.

Не  помирай!  –
Викрикне  хтось  наївно,
несвідомий  вічності  цих  страждань
вигнаного  безкрилого,
в  справах  покори  –  невмілого,
що  йому  це  коротке  падіння  тілом  –
лиш  солодка  нагадка  давніх  звитяг:
смілости,
наглости,
самоствердного  покровительства  тих,
що  колись  ув  ім'я  його  покидали  нагими  Рай.
Він  не  помре  ні  на  цій  скалі,  ні  під  нею,
ні  в  жорнах  пекла.
Він  неспинно,  повторно,  потворно
викликатиме  жаль  і  терпкість,
сміх  сліпих,
слово  промінних.

Тьма  –  нетлінна.
Пропащість  –  звабна  –
впасти  долу,  зректися  волі,
мовби  місто  тебе  розділо
привселюдно,  привсеуміло,
безпорадну,  як  породіллю
з  легіонами  дитинчат.

А  вони  –  то  зачатки  твого  вірша.

Вибіли  їх  молоком  доброї  матері!
Викорми  з  них  не  пацят,  а  яструбів!
Випусти  з  вуст  в  політ,  як  з  паперті!
Най  посміються  в  лице  смерті  й  часові!

Музи  мої  –  тьма  і  пропащість  –
облюбували  звірами  хащі.
Яко  зима  –  втікають  до  лісу,
щоб  не  співати  бісам.

30.03.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2024
автор: Гриць Янківська