В моїм домі вікно,
Як життєве кіно,
Я у нього завжди виглядаю,
Я дивлюсь на стпежки,
Мої мрії й думки:
Ніби промені Сонця стрибають.
Найсвітліше вікно
У дитинстві було:
Хоч огорнуте смутком й печаллю,
Не вернули стежки
Мого тата з війни,
Я про нього усе уже знаю.
В роки юні вікно
Мені радість несло:
Були мрії і дружба, й кохання:
Сини й донька росли,
І співали роки,
І надії були, й сподівання.
Та однієї весни не минула біди:
Умивалась з вікном я сльозами,
Мій загинув синок,
Від жахливих думок:
Віру втратила я й сподівання...
Кожну ніч, кожен день:
У вікні, як тулель,
Де просвіток шукати не знала,
Зникло світло й тепло,
Потемніло вікно,
І кінця тому й краю немає.
А сьогодні вікно
Усміхнулось добром,
Й сонце радо мене привітало:
У вікно загляда
Знов черешея моя:
Я онуків своїх зустрічаю.
Заіскрилось вікно,
(Як в дитинстві було)
Ожили знов мої сподівання.
Засвітились стежки,
Мої мріЇ й думки,
І розмови цілющі, й єднання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2024
автор: геометрія